• Register
  • 38 (067) 243-91-53
  • 38 (095) 247-40-33
  • 38 (044) 209-53-12
  • 38 (050) 562-66-53
  • м. Київ, вул. Софіївська, 18, офіс 3
  • ta25@ukr.net

Анастасія Солоха: про проблеми оцінки заставного майна банків в Україні

В 2015-2016 роках НБУ проводив діагностику найбільших банків України. У перевірку потрапили банки, які формують понад 98% активів банківського сектору. Діагностика виявила неадекватну оцінку якості кредитного портфеля та кредитних ризиків.

За даними ФГВФО, 80% балансової вартості активів неплатоспроможних банків – це кредити. Близько половини припадає на 600 великих груп позичальників. Більшість з них пов’язані з банками особи.

Щоб запобігти заниженню банками частки проблемних кредитів, НБУ приймає Постанову №351, яка з 2017 року вводить нові, більш жорсткі правила оцінки кредитного ризику.

Найбільше уваги нові правила приділяють оцінці фінансового стану позичальників. Постанова також обмежує перелік прийнятних видів застави.

Так, майнові права, зокрема на майбутню виручку, більше не можуть бути прийняті як забезпечення, оскільки подібні активи після ліквідації банку практично неможливо стягнути.

Також для прийнятності забезпечення необхідно дотримуватися чотирьох принципів, одним з яких є принцип справедливої оцінки. Він передбачає здійснення оцінки застави не вище ринкової вартості, за якою її можна продати сторонньому покупцеві.

Згідно з опублікованим Національним Банком України Звітом про фінансову стабільність, в 2016 році ситуація з якістю кредитного портфеля стабілізувалася, і протягом 2017 року можна очікувати поступове зниження частки проблемних кредитів.

Регулятор також заявляє, що у більшості банків, які пройшли діагностику, проблемні кредити вже адекватно зарезервовані або під покриття збитків вже залучений капітал.

Незважаючи на заявлений регулятором загальний позитивний ефект від запровадження нових правил, вони навряд чи можуть істотно вплинути на поліпшення якості оцінки застав.

Введений принцип справедливої оцінки по суті є повторенням давно існуючих правил.

Базою оцінки застав і раніше була ринкова вартість, яка відображає вартість продажу активу на відкритому ринку, а вимога виконувати роботу чесно і неупереджено міститься у всіх професійних стандартах, що регулюють оцінку.

З нашої практики аналізу робіт з оцінки застав, основна проблема спотворення вартості активів полягає не в неправильності оціночної методології, а у відсутності незалежності особи, що виконує оцінку.

За новими правилами, як і раніше, оцінку активів може проводити як незалежний оцінювач, так і штатний оцінювач банку.

Зазвичай оцінка, вироблена працівником банку, має мало спільного зі звітом незалежного оцінювача.

Крім того, що робота внутрішнього оцінювача часто значно спрощена, основною відмінністю є повна відсутність незалежності. Будучи співробітником банку, внутрішній оцінювач, найімовірніше, буде виконувати розпорядження свого керівництва, тому всерйоз розраховувати на об’єктивність результатів такої оцінки не варто. Особливо коли така робота виконується для осіб, пов’язаних з банком.

Ситуація з роботами, які виконують незалежні оцінювачі, трохи краща, але і тут присутні схожі проблеми. Часто банк має невеликий перелік акредитованих оцінювачів.

Для багатьох з них банк є основним джерелом проектів за оцінкою. У такому разі незалежність оцінювача може бути втрачена, і його підхід буде таким самим, як і у внутрішнього оцінювача банку.

Для збереження відносин оцінювачі можуть йти назустріч побажанням співробітників банку, які нерідко озвучуються.

Аналогічна ситуація може виникати не тільки з банком. Коли вартість проекту для оцінювача дуже істотна, він може піддатися на тиск клієнта.

Рішенням може бути регулювання процедури залучення оцінювачів, яка знизить ризики втрати незалежності. Вона може включати перевірку оцінювача на наявність зв’язків з банком і клієнтом, обмеження обсягу робіт, що направляються одному оцінювачу.

Додатковою мірою може бути поділ великих проектів між кількома оцінювачами та зовнішнє рецензування звітів.

У нас є досвід роботи з банками з іноземним капіталом, які зацікавлені в забезпеченні високого ступеня незалежності та адекватності отриманих результатів оцінки.

Для великих проектів банк залучає оцінювача з відмінною репутацією і укладає тристоронній договір у форматі Банк-Клієнт-Оцінювач.

За цим договором банк є замовником оцінки, а клієнт оплачує лише послуги оцінювача і повністю виключається з комунікації проекту, тому не може впливати на результат.

Необхідно визнати, що без вирішення проблеми з незалежністю оцінювача ситуація з оцінкою застав не покращиться.

Анастасія Солоха, партнер Kreston GCG

За матеріалами Finance.UA

Ми на карті
Головний офіс: м. Київ, вул. Софіївська, 18, офіс 3